Їжа була. Одяг був. Школа була. Можливо, навіть гуртки, подарунки і фото, де все як у всіх, нормально.
Але коли вам було страшно, ніхто не сідав поруч. Коли боліло, казали: “не вигадуй”, “не плач, нічого там нема”. А коли ви плакали, вас соромили або залишали самих.
І потім людина виростає. Ззовні доросла. Працює, тримається, відповідає на повідомлення, усміхається в потрібних місцях. А всередині живе дивна порожнеча. Ніби кімната, в якій все прибрано, але ніхто ніколи не жив.
Що таке емоційне занедбання
У психології це називають – емоційним занедбанням.
Не завжди було щось страшне, що можна показати пальцем. Часто страшним було те, чого не було.
Не було питання: “як ти донечко чи синочку?”
Не було погляду, який помічає і відображає.
Не було дорослого, поруч з яким можна було б безпечно сумувати, горювати, злитися і радіти.
Джоніс Вебб у своєму бестселері багато писала про дитяче емоційне занедбання: коли дитина вчиться не відчувати свої потреби, бо на них ніхто не відгукується.
Наслідки емоційного занедбання в дорослому віці
І тоді в дорослому віці стає важко зрозуміти просте:
- чого я хочу?
- що я відчуваю?
- чи маю я право на допомогу?
- чи можна мені бути незручним, чи любитимуть мене такого?
Як повертати себе собі
Але зараз, коли ви уже дорослі, себе собі можна повертати. Не різко. Не через насильне “полюбити себе”. А маленькими щоденними питаннями.
- Що я зараз відчуваю?
- Як мені в цю хвилину, сьогодні?
- Чого мені бракує відчути себе на градус тепліше?
- Де я знову зникаю, щоб іншим було зручно?
Порожня кімната в якій ніхто не жив не стане живою за один день. Але в неї можна почати повертати світло і свою увагу.
По одній лампі. По одному чесному відчуттю. По одному “я теж важлива(ий)”.
Це робота над собою. Часом неабияка важка. Але така потрібна, щоб нарешті почати відчувати наповненість.
