Уявіть собі ситуацію, вам зателефонував колега з проханням підмінити його на роботі. А в цей час ви уже маєте свої плани на вечір.
Щойно ви чуєте прохання, як голос миттєво, не узгодивши з вами, видає:
– “так, звичайно, підміню, які питання”.
Ви кладете слухавку. А всередині відчуваєте як все зжалося і опустилося, зʼявилося відчуття внутрішньої зради. Ви вкотре миттєво дали згоду на те, чого не хотіли.
Чому так важко сказати «ні»
Це зовсім не випадковість. Колись сказати “ні”, заперечити, мати власну думку – коштувало надто дорого. На вашу незгоду ображалися, відверталися, скандалили, чи мовчали тижнями.
Тоді ж, мозок засвоїв, що підлаштуватися, не перечити старшим безпечніше, ніж витримати реакцію важливого дорослого, навіть, якщо вона буде негативною.
А ще, догодити – це прямий шлях до прихильності і любові. І по-іншому ніяк.
Тепер “так” вискакує саме швидше, ніж ви встигаєте усвідомити як насправді хочеться вам. Швидше, ніж розум і тіло встигають домовитися. Швидше навіть за ваше право відмовити.
Так, так. Це та сама роль доброго й безвідмовного колеги, друга, партнера.
Але ось у чому пастка: прихильність, любов, схвалення отримуєш не ТИ справжній, а твоя безвідмовна роль і допоки ви знаходитесь у ній – платите високу ціну за це.
Колись інакше було недоступно. Сьогодні це уже ваш вибір.
Як навчитися казати «ні»: пауза перед відповіддю
Наступного разу, коли “так” вискакуватиме саме, можна встигнути одну річ. Не відповісти одразу, а зробити кілька секунд паузи, зробити вдих і видих та запитати себе: я справді цього хочу? Чи це знову роль рятує мене від чужої образи?
Між цими двома питаннями і живе ваша свобода.
